Сьогодні всі мали можливість почути облудну “проповідь” псевдопатріярха московського Кирила. Висновки робіть самі. Але перед тим подумайте ще про дещо важливе.
На днях під час одного обговорення почув цікаву думку про те, що нинішня війна є наслідком дипломатії. Мається на увазі – невдалої, фальшивої, лукавої дипломатії. Але коли заходить мова про дипломатію, то в першу чергу маємо на увазі дипломатію політичну. Однак у нашому світі існує також і дипломатія церковна, нищівну силу якої зовсім не треба применшувати. Ця дипломатія призводить до ударів крилатих ракет, до танків, градів, людських смертей і каліцтв в такій самій мірі, як і дипломатія політична. Без зайвих ілюзій. Те, що в когось на голові мітра чи піюска, зовсім не означає, що в його голові мир. Там може бути ідеологія і конʼюнктура.
Слава Богу, я не розбираюся в церковній дипломатії і розбиратися не хочу. Нема часу на це, життя занадто коротке, щоб тратити його на такі жалюгідні забавки. Церква у світі – не для дипломатії, а для свідчення про Христа. І ті, хто в ній розбирається, можуть сміливо мене зараз критикувати і затикати мені рота (“банити”). Однак екстремальні умови війни, в яких зараз перебуває Україна, дають мені право висловити свою скромну думку на цю тему.
Так от, те, що десятиліттями відбувається між Ватиканом і Москвою інакше, ніж дипломатичною проституцією я назвати не можу. Не знаю, що більше відіграє роль в цьому порочному співжитті – гроші чи влада, але як на мене, то одне і друге.
Але якщо Церква досі не зрозуміла, то пора вже нарешті зрозуміти, що скоро вона втратить і гроші, і владу, і авторитет у суспільстві. І вона просто буде змушена стати на коліна перед Господом і перед народом, – обпльована, обстріляна, зруйнована, зневажена – і просити в Нього прощення за свою дипломатію, свій самовпевнений ситий клерикалізм і інституціоналізм. Все це посиплеться, і “каменя на камені від нього” не залишиться.
І коли наступного разу високопоставлені церковні функціонери з різних сторін будуть закочувати очі, говорячи про справедливість, правду, відкритість, мир, діалог і т. д., то варто буде просто тицьнути їм у пику фото розбомблених мирних міст, загиблих дітей і розірваних тіл солдатів (і не лише в Україні), які проявили в потрібний момент в тисячі разі вищу готовність і зрілість бути нормальними людьми, ніж вони.
На наших очах відбувається повний “розрив шаблону” цінностей. Хто має людське обличчя і людську мужність – може відкрито зараз їх проявити. Хто їх не має зараз, то вже ніколи мати і не буде.